Відколядую тебе у вчорашнім вертепі…
Пересумую, як пташка з підбитим крилом.
Крапка. – Як ніч.
Наметалась між Місяців-ком.
Перезимую…
Дзеркала снігів – чорним крепом.
Віхтем березовим Сонце пробудиться з сепій
Снів. І душа проросте в Світ вербовим зелом,
Мавкою кинеться в дні проліскових вертепів,
Небо весняне прозоре візьме на крило.
20.02.20