(Медитація)
На згадку запалю вночі свічу,
В тобі восково-біло протечу.
Я теж так можу. – Я мовчу.
Я стежку між снігами протопчу.
Останній подих, шерех, скрип. – П о ч у й!
Остання ніч! В мені ти заночуй!
Я так люблю! – тобі прошепочу,
Я відстань поміж нами вкорочу.
(В твоєму серці чи іще звучу?)
Озвись! Тобою так палахкочу!
По слідові твоєму я промчу.
О Ладо, вітроньком залоскочу.
Снігами теплими обволочу.
Тебе ж своїм коханим наречу.
Ясною зіркою, мій Княжичу,
Тобі зійду, висо́ко засвічу!
Свого кохання я не відречусь,
До тебе знов хуртечею втечу.
Стогрімно в середзим’ї п р о к р и чу.
Вогненний крик, як ніж, в собі відчуй.
Не скорена ні зраді, ні мечу,
Мовчати серденько своє навчу.
Не в краплі воску – в краплі крові запечусь.
(О ні! Не діждешся мого плачу!)
Я кров’ю тобі слово освячу.
(Лиш ці слова – ся ноша – по плечу?)
Поранена. В сльозі не затремчу.
(Коли на крилоньках ще полечу?!.)
А за гірке мовчання – заплачу
Тобі, твоєму серцю – палачу,
Снігами всі дороги загачу,
Із Віхолою в день цей обручу.
– Кохайся з нею! Чуєш? Д о с х о ч у!
Тобі ось яблук мерзлих насічу.
Лебідонькою в снах усе ячу,
Дні-мрії на крижинки розтовчу.
Листи заклякли в колах сургучу,
Я – вже навчилася. Я теж – м о в ч у.
Мовчання це сльозами золочу,
Всі ночі поцілунком пропечу.
Сей день Кохання, спомин приручу,
На цілий Всесвіт запалю свічу
І помолюся Слову-сівачу,
І блискавиць у Небі знов натчу!
Зі збірки “ГРІМ” (2006)
* 14 лютого – день Валентина, день закоханих.