Триптих
I. Конюшина
Набубнявіла тиша моєю сльозою.
О тишо, не плач…
Конюшина рожеву голівку
поклала мені на долоню.
Притулю до щоки.
Поріднюсь… і почую:
«Сестриченько, доню,
Ти замкни своє серце.
Він водить по колу омани.
Не плач».
Підібгала в бруньки
знов листочки душа.
Обізвавсь і перстач:
«Лиш терпіння лікує і час».
Як же серце втримать на припоні?..
Набубнявіла тиша моєю любов’ю…
згорнулась в калач.
Конюшина рожеву голівку поклала –
(як тепло!) в долоню.
II. Подорожник
Ця рослина цілюща в пошані народній,
Та не гоїш ти ран моїх,
мій подорожнику.
Не при тій ти стежиночці
зріс привороженим.
Ця рослина цілюща.
Ти ж зцілить не годний,
Бо міський, окультурений –
хатній (так модно),
Не дощем,
а з-під крана водою зволожений.
Ця рослина цілюща –
в умовах природних,
Вже не гоїш себе навіть,
мій подорожнику.
III. Цвіте спориш
Прозорий туманець між трав.
Цвіте спориш.
Цвіте спориш!
Аж станеш низько на коліна.
В цій дрібноті зірчастоцвітій
дух таїнний
Прозорює всіх нас.
Цвіте, цвіте спориш!
Красу оцю тендітно-ніжну не сколиш.
Ми, як комахи, часом тисячомізерні.
Цвіте спориш.
Прозоро так цвіте спориш,
Аж серце змалиться
і стане на коліна.
2009