Як любо, як безмежно любо жити,
Дивитися на білий Божий світ,
Впиватися повітрям чистим
І слухати, як б’ється серце Боже.
О. Олесь
Я люблю Вас – Небо голубе!
Боже плесо – гавань синя-синя,
В малім відблиску ловлю себе,
В білій Хмарочці – пізнати сина.
Я люблю Вас – Сонце і Роса!
Я люблю Цвіт Липи, Клени гордовиті!
Смерком – Тиша. Диво-Мить згаса.
І мій Сон вколише Нечуйвітер.
Я люблю Вас – Ранок, День і Ніч!
Я молюсь живій Стеблині кожній!
Серед Сосен і Каштанів свіч
Чую серцем М’яту й Подорожник!
Я люблю Вас – Місяць і Зірки,
Як сіда на плечі птахом Вечір!
Боже, Світе мій! З Творця руки
Зацвітають рушники Лелечі,
Сяйне золоте Кульбаб Руно.
Я люблю дзвін келишків Тюльпанів
І далеке Мамине Вікно,
Молоком забілені Тумани.
Я люблю Вас – Ружі й Кропива,
І Дощів заплідну теплу Зливу!
Україно!
Я в тобі – жива!
Як промінно серце шле молитву!
Я люблю Вас, – Літо, Осінь і Зима,
І Вели́кодня дієву Силу!
Як Весна несе снагу в Громах,
І Душа росте на Цвіт і Крила!
Я люблю! Люблю Вас, Джерело!
Задивлюсь в прозорінь Пісні наче,
Ще ж не все! Не всіх нас замело!
Як душа в Красі щемкій заплаче!
Я люблю бриніння струн Беріз
І Вітрів розкішну буйну Волю,
І над Ставом тихий Верболіз,
Запашну тендітну Матіолу!
Я люблю Вас – Пролісок і Ряст,
І Тополі одинокий Голос,
Різнокольорову Мрію Айстр,
Золотий як зріє Жита Колос.
Я люблю Стежину до Криниць,
Я люблю Вас – Хати,
Вулиці і Поле!
Таїну Ромашкових зіниць,
І Пелюсток загадкову Долю!
Я люблю заквітчані Луги!
І травневий Бузиновий безум,
Сонцесяйні ликом Соняхи,
І п’янкі махрові Брості Безу!
Я люблю Вас, Травонько-Трава
І Річок сріблясті Плеса й Хвилі,
І Лісів строката Перезва,
Таїнство бентежне ніжних Лілій.
Я люблю Вас, Верби край Води,
Дивину Веселки кольорову!
Я люблю в цвіт-повені Сади,
Україну, і Калину, й Мову!
На зелених клавішах Дібров
Солов’ї звивають Злюбну Пісню.
Я люблю це Слово:
БОГ – ЛЮБОВ!
І Кохання теж, навіки й прісно!