На покуті мигає спогадів лампадка…
Маленький павучок приповз. Погрітись, мо’?..
Ліг тихий вечір. Наче чуюся в порядку,
Та чом шкребеться в шибку мокрий сніг, ЗимО?
Не вгледіти нічого. Темінь – безліхтарна.
У чорній тозі липа. Світлиться вікно.
А по щоці моїй сповза сльоза янтарна –
Загусне в Реквієм тужавих, срібних нот…
Лампадка блима, спогади вгортають душу:
Продовжився в онукові Шевченків рід.
Далеко. Хлопчику мій, я скучаю дуже,
Ковтаю день прожитий свій, як мерзлий глід.
На покуті душі – син-янгол. Стріча зрідка.
Вечеря захолола. Світ летить у вир…
Рвуть нагло вірш і ніч сигнали – чорні мітки.
Війна. Молюсь. Убережи – хто ще живий…
13.12.23