Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.
Л. Костенко
Я ще приходжу до антонівки у сад…
У сад осмучений. Мій сад благоговійний.
Корінню нав’язав хтось вузликів досад.
Я знаю хто.
Мій саде, ти ні в чим не винний.
Он скільки яблук!?
не вломиться гілля!
Надбав дари. – Чужій…
О яблуні, пробачте.
Я сумуватиму. Любитиму здаля.
Моя антонівко, – тремтиш?
І страшно, й лячно
Ось так позбутися тепла близьких долонь…
Рясніють сльози.
Плачуть яблука…
Чужа рве.
…Я ще прийду. Хоч потайки.
Ти не схолонь.
Не вклякни в смуткові.
Я не скажу «прощай же»…
31.10.15