Будинок, де жив Олександр Олесь

Чужина

Диптих

1.

Чужина – могила, чужина – труна,
Душа на чужині як чайка сумна…
О. Олесь

Пішов у світ дорогою вигнання…
Чи ж соловей співа в чужім гаю?!
Журба і біль до скону перев’ють,
Минулим снитимеш лиш раюванням.

Надбав твій голос в самоті пекучій
Гнітючий розпач, біль і крик сумний.
– О сонце!
   Сонце, ти хоч променій! –
Холодне осіда за долі кручу.

О чужино!.. – безмовне травоквіття.
Душа, як чайка, квилить без гнізда,
І слів потужна сила молода
Бджолою впала у морозні сіті.

Ти не вернувсь… життєва веремія.
На чужині спіткала тебе смерть.
…Так в ранах жив, конав щодня Поет
І тихим болем в чужині й розвіявсь…

2.

Душа розірвана, як рана…
А сонце, сонце, як і щастя,
Там, там, лише в краю коханім.
О. Олесь

На Петропавлівській колись…
      теплом ріднились дні.
А тут ти мерз і кляв.
      Чужів на еміграції.
Свердлила мозок думка:
      «Я без крил на чужині».
Вигнанець ти? Втікач…
      А вдома – цвіт акації.

У серці опадав, вогнився,
      відмирав день-лист.
Із зоряних світів зоріли очі матері.
Сміявсь і плакав ти –
      арифметичний іроніст*.
Душа копалася в собі…
      чорніли кратери.

Ти вивергав свій дикий розпач,
   стогін, крик!
      Крик слів
Запалював, проймав.
      То падав, наче блискавка,
Розкотисто болів
      колись твій ніжний солоспів.
В зневіри, мов знекровлений,
      ніс день, як блискітку.

Румовище життя…
   Волав:
      «Скажіть, ну що робить?»
О мука з мук!
   В жахному сні.
      Світ мрій – абстракції.
О рідний краю,
   зелен-гаю,
      солов’ї, – простіть!
Смугасті дні-паски.
   Скрізь переляк…
      його овації.

На Україні милій, любій!
      О колись… колись…
Чи збачимось, народе,
      дужа моя націє?
У серці опритомнім, як гербарій,
      вербний лист –
З останнім подихом злетить
      на еміграції.

Грудень 2013


* Олесь на еміграції писав «Перезву» та віршовану історію, яку сам називав іронічно «арифметикою».

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *