Чорно-біла, подерта весна…
Між руїн чорні сни прикордоння.
Спопелів фіолет на бузку,
Ну а білий – в пастельнім тумані.
Чим спинити орду? – навісна.
Хмаровиння, дими, наче жорна.
КАБи здерли зірки, як луску.
Муліне Сонця – промені рвані…
Чорно-біла. Четверта – жахка.
Сльози інеєм. Холодно в травні.
Запечатаний в біль Світу хРАм.
Знов тривога – на сполох у кронах.
Кров у венах спеклася, крихка.
Під ногами – пульс магми ще справжній.
Московитам ганьба вічна, страм.
Неба гладить пошерхла долоня….
Чорно-біла… Четвер… знову КАБ…
27.06.25