Світи, моє Світло, світи у Світи! Світи на всі долі далекі й близькі. Світи і запалюй ген, зорі вночі, у
Мітка: містика
Жовтень
Тріолет Живе жало журби, Життя жбурля жаринки. Жалоба жриці-жінки. Жнива жалів, журби. Жахтіє жар жар-птиць, Жертовний жест жоржинки. Живе жало
Постукала в вікно
Постукала в вікно осіння гілочка дощу: – Дивись: стежинка має листяні підкови, Поцокотіла в сад. Просяяв день. Враз вітер вщух.
Червонолисте слово осені
Червонолисте слово осені з дощем на «ти». І неба дзвін бринить сумним пташиним скерцо, Дарує сонце бабиного літа павутин, І
Я в місті без тебе…
Сонце вечірнє відднювало, відцілувало, відпестило пелюстки вуст. Сутінки притлумлюють шум вулиць, розмивають обриси будинків, риси чужих облич, смак поглядів. Червоним
Не сумуй, дню похмурий…
Не сумуй, дню похмурий, печальний, Я тебе розфарбую в душі кольори… А з вечірньої свічки – наплакала рим, – Пригощу