Світи, моє Світло,
світи у Світи!
Світи на всі долі
далекі й близькі.
Світи і запалюй
ген, зорі вночі,
у снах світлячками
являйся до всіх.
Світи, моє Світло, –
в години журби
нехай просвітліють
осінні дощі.
У свята і будні,
свої і чужі –
зустріньтеся, люди,
із Сонцем душі!
Не дам я схолонуть
і в лютий мороз,
вустами торкніться
до світла мого.
Неначе молитва,
ці серця слова, –
це – С в і т л о л ю б о в і, –
а ним я жива!
З першої збірки «На вітрянім вогні», (1994).
Пані Людмило, дякую за рідні серцю ваші степлені поезії зимового смутку, те Світло, котре спроможне розтопити та зігріти душу.