Замовляння любові
Летів Святий Ярило,
сам весь білий,
під ним білий кінь, –
люби мене, не покинь.
Сипав квітами Світом Білим
на поля, на луги, на ліси.
Дай мені, Боже милий,
кохання й людської краси!
Тобі слава, Великий Яриле,
весняна і вічна,
мені ж моли́твеній,
нарожде́ній Дажбожій онуці
легесенькі крила,
щоб серце злетіло
над гори й долини,
понад зорі високі.
Лети ж і ти до мене,
мій любий, мій Ладо,
мій сумноокий,
в молитві осяяний,
серцем не забутий
в цій довгій-предовгій
розлуці.
Ярило (Яровит, Яр-Хмель, Ярило-Тур) – бог війни та любові; міфологічний персонаж, пов’язаний з весняними роботами. Ярило – бог-Сонце весняного рівнодення, бог молодого кохання та парування; бог любовних пристрастей, розквіту природи та дітонародження. Ранньої весни його зустрічали веснянками. Зображувався молодим, у білій полотняній одежі, на білому коні, ноги босі. На голові – вінок весняних польових квітів як символ вічності і неба. У лівій руці – жмут дозрілого колосся – знак життя і щастя, доброго врожаю і благополуччя, у правій – мертва чоловіча голова – нагадування проте, що кожного чекає смерть, а тому треба жити ЯРО.