(За Бортнянським)
Та літа мить стекла. Засохли поцілунки.
Звучання струн…
Острунь мене! У ніч, збіжім!
Твоє ім’я – трави розгублене відлуння,
Ще називаю… ночі теплі вітражі.
Ми – міражі… незгасні.
Вперто колисаю.
О як душа леліє літа голубінь!?.
Пригуб оторопілі трави. Там роса є –
Живиця серця… (ти любив?)
Люби! Люби!
29.08.05