Рояль

Ти – чорний рояль

Вам і не пригадати усіх, хто навчив Вас колись
привселюдно розмахувать зрадою,
      мов білим прапором.
Л. Матузок

Ти – чорний рояль, –
      ніч, для двох піаністок,
Ти змусив мене грать цю музику злісну.
Озвалися болем мінору октави,
Котилися звуки… не звуки, а – гравій.

Ти – чорний.
      Гадала, наївна, що білий…
Мені ж у цій музиці, любий, боліло.
Я грала – душа розривалась від муки,
На клавішах наших чому її руки?!

Торкала душа моя ніжністю струни,
Мене ж полюбив ти за власні ноктюрни,
Захоплено як цілував мої пальці!
І бути щасливими мали ми шанси.

Варила солодке з гіркущої кави,
Для щастя збирала цілющі нам трави.
Я ж в музику серця вливалась любов’ю!?
Затемнення сонця приніс ти з собою. –

В чотири руки змусив грать
      ти роман свій.
О, скільки ночей закривавлених мантій
Мені довелось виполіскувать днями!?
Любить і прощать – я здавала екзамен.

Ти – чорний рояль, –
      ніч, для двох піаністок,
Ця музика болю наповнює місто.
Тобі віртуозно-стервозна до пари?
Із яблуком Єви. – Поганий сценарій.

Дружина – коханка, коханка – дружина.
Вона тобі – звабу і хіть,
      а я – СИНА!
О хвилі, о пестощі моря! – (Надовго!?)
Я – вірність душі тобі, Всесвіт любові!

Ти вибрав сучкасту собі піаністку,
Вколисує Гайдном, Шопеном і Лістом?
Хай гра.
      Натира тобі ночі до блиску.
Дивись, не спіткнись.
      В зраді музиці слизько.

Тобі я не Бог, щоб карати вигнанням,
Тебе я тримала лиш світлом кохання.
…Ти – чорний рояль…
      Стала ніч з нею – пастка.
Я ж День дарувала тобі – сонця ласку.

Ти – чорний… прощай…
      і нема в цім провини.
Мов білий рояль,
      світить-гра кущ жасмину.
Стриножених днів ти надбав. Веремію.
Мене ж, наче пролісок, сонечко гріє.

27.01.11

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *