Поезія | Людмила Ромен

ЗМІТАЮ СНІГ З ПРАЗИМ

Змітаю сніг з празим, з прапам’яті – іржу. Код таїни – скрижаль. На віще слово Правди в час апокаліпсису свята

Я не зраджую Віру своїх Предків. Святослав. Дивіться – тінь… Тарас буремний Благословляє вже олтар… «Самотнє вогнище…», М.Данько, автор «Дневник

Листопад… листопад… листопад… Листя крапле – гаряча ропа, Серце пам’ять, як землю, копа. Листопад… листопад… лист.. стоп… ад? Журавлиною сум

Ромашечко біла, в морозній зимовій пустелі, Не в пору свою всім на зло між снігів зацвіла. Піввіку пелюстки латала, так

Мала батьківщино – мій берег Малого Ромену, Тонесенький голос ріки ноженятам співа, Кульбабок гарячі голівки колише трава. Мала батьківщино –

(Медитація) На згадку запалю вночі свічу, В тобі восково-біло протечу. Я теж так можу. – Я мовчу. Я стежку між