Смакую дні – осінні яблука дозрілі.
Мій біль як нелинь.
Дано повноту життя…
А як збагнуть його?
Чи знаєм до пуття?
І тягнеться душа до Бога,
стать на крилас.
О пані Осене – сумирна і врожайна! –
Кладеш у сховок серця золотий ранет.
Злітає лист – приречено ляга і жально.
Душа синочка спочива десь між планет.
І хай світанками вже давить іній білий,
Замерзлу душу вогник свічки пригорта.
Приймаю дні – безсинні…
Яблука дозріли.
Перезимуєм, саде? –
Тиша на вустах…