(Уривок з листа)
…Нарешті я уважніше «перебіг» рукопис Вашої книги «Білий лебідь – лебідь Чорний».
Передусім — шалений темперамент на грані божевілля! Се свідчить, що Ви – геній.
Бачу тріаду: гімн Україні, гімн шаленому коханню, гімн Богам України! Голі емоції киплять. По вінця – страждань, бажань… Яка багата палітра. Про кохання – класичним ямбом, про Богів і Україну – модерновим стилем. Але метафори разючі, ємкі, свіжі. Є синтез, сиріч-узагальнення:
І знов не Сонце, знов сльота,
І «незалежності» каліччя (!).
Або: «Павуччя скрізь чужих ідей». Се дуже характеризує нашу добу, нашу – українців – трагедію! Чи: «В розбитім серці Чорний Лебідь самоти».
Є і закличність, що свідчить про Вашу бойовитість, наступальність: «Зведись, козацька Україно!» або «Сурми, сурмач! Звільнімо Душу України!»
Ви — новотворець. Хоча є штучні словотвори, але все це — збагачення української мови…
С.Плачинда,
член Національної Спілки письменників України
