Людмила Ромен 2020

Натюрморт старого року

Луна твого голосу свiтлим туманом
заповзає в кiмнату i
лягає на зеленi гiлочки
новорiчної ялинки

казковi гномики
запалюють лiхтарики i свiчки
пахне хвоєю
воском
і твоєю ласкою

кричить пiвень дитинства
в головi годинника на тiй хвилинi
де зiйшлися двi стрiлки
бiльша на меншу
ось так i народжується Час
Золота хвилина
якої нам завжди не вистачає
щоб сказати найголовнiше
i нiчого не вдiєш

Колючою зеленою посмiшкою
з моїх думок
снує клубок вчорашнє Минуле
закидає його до неба
щоб нагодувати птахiв
що знялися з бабусиних рушникiв
а Майбутнє
затято мовчить у кутку
х т о м и
м а л е н ь к i г н о м и

смiються зi своїх зображень
в ялинкових кульках
з їхнього смiху можна збирати звуки
нанизувати на пальцi
i бавитись мов дорогими камiнцями
або зiштовхнути їх на твої вiї
i забринить фантазiя
у повенi твого закоханого погляду

Вiд здивування шибки широко
розплющили очi
i в них заструменiло
чорнозоряне волосся ночi

холоднi долонi мої
чують твою присутнiсть

вклоняються гноми перед Вiчнiстю
і зникають
проявляється образ твiй на стiнi
вiдпадає стара шпалера
торiшнiй снiг
наш вчорашнiй смiх
падає бiля мене

Чути дзвiн за вiкном
то вiд холоду
цокаються мерзлi горобини
намагаючись зiгрiтися

Повiльно опускаються надi мною
голубi пелюсточки твоїх вуст
з метою заплiднити мої думки
i лоскоче ялинкове вiття

луна твого голосу обривається
i зникає услiд за тобою
налякана стрiлкою годинника
що показує без хвилини Новий рiк

тиша владно охоплює все
боюсь навiть дихати
щоб не впали голубi поцiлунки
i не розбилися об пiдлогу

х т о м и
м а л е н ь к i г н о м и
вклоняємось перед Вiчнiстю
i зникаємо

торiшнiй снiг
падає бiля мене

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *