Твою сорочку білу одягла калина,
Як молодість твоя, твоя весна. Цвіте!
Віночки-очки – хмарок неба легкоплинні.
В цей корінь, гілля твоє тіло уросте…
Сорочку білу в червні вітер зняв з калини
І кинув в літо ромен-зіллю на хустки.
Їх золотаві очки – усміх твій, мій сину!
Як день – у луг! – обцілувати пелюстки.
…Червоні грона вже на рукавах калини.
Червоне Сонце – (весь в нім ти!), вгина плече.
Люблю! – Із вуст спивай любов-журбу єдину,
Кипить, кущ облива свята сльоза очей!..
Схоплюсь, калину до грудей тулю щосили,
(В такій же вишиванці ти!..)
Мій крик в Засвіт!..
Вломила кетягів. Поклала на могилу –
Тут Слово, Серце, Сонце!
СИН!.. Серпнево спить…
28.12.21