Поетичні Образи Людмили Ромен
Ромен Людмила, Образи, обрАзи, образИ: поезії, тавтограми. – Суми: видавничо-виробниче підприємство «Мрія», 2023. – 264 с.
Чим є для українця його рідна мова? Джерелом внутрішньої духовної сили й здатності опиратися злу, вистояти в будь-яких життєвих обставинах. Українець — господар на своїй землі, і в цьому йому повинна допомогти рідна мова. Мова, як і істина, невмируща. Мова — основа енергії та натхнення генетичного продовження роду, можливості вираження людських чуттів та емоцій.
До таких висновків дійде вдумливий читач опісля прочитання книги поетки Людмили Ромен «ОБрази, обРАзи, обраЗИ». Усе життя людини у трьох словах назви збірки. Образи рідних, котрі з нами були і є нині, дорогі й близькі. Образи, яких ми зазнали від байдужих і далеких, часом, ніби своїх, вони, як вістрячки, засіли в душах і мучать нас. Образи, до яких молимося і яким віримо, образи краси мови. Смисловим поєднанням цих трьох понять виступає наша мова, рідна, українська. Тому й присвячена авторкою книга «Рідній Мові моїх пращурів, дарованій Вищими Силами народові України…»
Образи, обрАзи, образИ…
Одкровення одинокості… Остигне?..
Острах.
Опечалення оском. Осино.
Отче-Ор, очисти, осльози.
Осамітнення октав острунь,
Опромінено освітлиться обличчя.
Одпалає, охолодиться освіччя…
Омофор опівночі осунь.
Збірка благословлена передмовою знаного поета Миколи Гриценка, захопленого поетичним втіленням сутності Образу-Символу Величної Української Мови: «Особливістю нової книжки Людмили Ромен є її жертовний смисл, адже авторка присвячує написане її величності Мові, сповідаючись і водночас зізнаючись у величезній шанобливості та обов’язку. Рідна мова для поетки не просто «має значення», вона — сутність її світу!»
І саме тому так уміло творить віршарка мережку зі слів: майстерно експериментує, влучно підбирає, вдало компонує, смислово формує. Врешті перед нами незвичайна, унікальна збірка оригінальних поезій — тавтограм, де кожне слово або кожен рядок вірша починається однією й тією ж літерою. Так віршувати вдається небагатьом. Можна вимудрувати невеликий текст — оповідку чи вірш, а от цілу книгу — це неабияке досягнення. До того ж, як зазначає Микола Гриценко, «за штучною формою маєш пильнувати живу душу…» Поєднуваність вишуканої форми і по-філософськи сповненого змісту в кожній поезії, велична україномовна неповторність супроводжується цілеспрямованою філософічністю.
Поезія приходить подивом,
Промінням проблиску, пРАрунно –
П’ю пісню ПРАВедну перунно,
ПраРоду пряжу пРАнну – подихом.Поезія приходить прощенням:
Поплачеш.
Посумуєш…
Пізно.
Пригасне ПРАминуле…
Прісно
ПРАслово — продихом пророщене.Пальметками простукую папір:
Притерпла паросточком пристрасть,
Прощання почуттєва пристань…
Поезія – провидиця, повір.
Усі знаємо, що слово до слова — і твориться мова. Тільки ж усе це не так просто. Її незвичайне талановите словотворення відбувається так, що оригінальним словограєм звучить кожен вірш. Авторка грає-виграє словами. Віршувальниця має рідкісний дар використовувати багату мовну лексику. Наприклад, уже стільки написано про літо, як тільки не оспівано. Але в Людмили Ромен кожне слово нове, висяює абсолютною новизною. Ось як у вірші «Залітнення»:
Зцілює заціловане засонцене зілля.
Золотоголосий зозулинець зойкнув.
Задалеко закувала зозуля:
зозуле, зозуле…
Загуба.
Замріявся золотушник,
загордився зірочник – зухвалець,
зроджений Зіркою.
Зомліла, заніжилась
залітненням земля –
забавляється загойною зеленню.
Затінок заманює захолодою.
Завібрувало.
Заяснілося.
Зараювало!
Уся природа персоніфікувалася, забрала яскравою неповторюваністю дій у полон – своєрідний рай! Відчувається потужний сучасний струмінь вільного віршування. Як метафорично й ритміко-інтонаційно відображена достеменна справжність літечка!
Давно прихилилася до високопоетичної творчості Людмили Ромен. Мож-ливо, ще й тому, що йдемо з нею по життю одними Українськими Духовними Дорогами. Вражає глибина дійства вірша-метафори:
Добрела до Дудківських доріг…
У Широкому Яру
Добрела до Дудківських дрімних доріг,
Добарвінилася, досиніла долом.
Дано дбати далечінь. Дарами дому –
Домотканий дух. Довеснений добігДобрий дощ. Долонями долівку драну —
Долю, добілив. Достукав днину дятел.
Джерело дзюркоче донедавно дбане,
Додивляюсь доокіл —
дереворити-дати…
Натхненна енергія Дудківських джерел зрозуміла й відчутна у вірші — голосі істини. Вірш наповнений ліричними атрибутами минулого, тривожним сенсом теперішнього, далекосяжними мріями майбутнього.
Серед поетів-тавтограмістів наша авторка вирізняється чистотою і свіжістю у віршовому розмаїтті барв і словесних відтінків. У своїх віршах поетка втілює місію Мови, своїми авторськими новотворами доводить величезні (й іще не використані) можливості української мови. Для когось буде незвичною ця поетика, насичена мовними неологізмами, характерна інакшістю писання, повна цікавих символів. Кожен вірш є складовою частинкою цілісного задуму уславлення Мови — такий авторський мотив. Збірка репрезентує цінний здобуток у царині досягнення поетичної тавтограмної майстерності.
Мовотворчість — це неймовірна праця. Невтомною трудівницею перелопачено купу словників, перечитано безліч народознавчих і мовознавчих книг. Тому її творчість ексклюзивно-шедевральна, своєрідна баченням української Мови у поетичних витворах. Вона весь час у пошуку, інтерпретує різноманітні мовно-поетичні образи, випрацьовує свій експериментальний, але зовсім не штучний, а своєрідно природній поетичний стиль. Упевнена, що лише той, хто все своє свідоме життя вдосконалює творчий та інтелектуальний потенціал, стає успішним. Такою невтомною, спраглою до знань і новаторства, беззаперечно, є Людмила Ромен, і тому заслужено має успіх.
Мова — дивовижний світ, де проживають різні за характером і дією слова. Є такі, що будять у серці радість і любов, інші ж засмучують журою і тривогою. Слова своїми барвами схожі на наш різнобарвний світ. І Людмила істинно володіє словом, гармонійно поєднує, здається такі різні, слова нашої Матері-Мови, сполучає голоси українців минувшини і сьогодення… Ця книга — ілюстрація багатства українського слова, де віршування — мереживо надзвичайно складних неповторних поетичних плетив.
Серцем своїм сприймаю сонячно-світанне, свято-сакральне Слово, справжньо схрещене Совістю. Співаєш славу, стверджуєш сяйним світлом силу Світу. Допевнилась — доторком душі дотична дороговказам дороговизни дужих дум-дереворитів: поетично-провидна повнота пам’яті, бабусиним барвінком буджена будучина, Вкраїнно виважена, високістю вимудрувана Множина многомовних Мислетворів… Твої тавтограми тлумачитимуть трепетно, терпляче. Ромен раює-радіє ромашковим ритмам-римам Ромен!
Щире побажання, аби справжня й висока поезія Людмили Ромен відшукала свого глибокодумного читача.
Надія КАРПЕНКО
«ВІСТІ РОМЕНЩИНИ», п’ятниця, 11 серпня 2023 року № 32 (14272)