поетеса | Людмила Ромен

Ясна сестра

Людмилі Ромен Спливу у спів – знов пустами піду. Як все мені образливо обридло! Було, здалося: допластавсь у рідне, Та

За вікнами день пригасає. Ввімкнули ліхтар. Йдуть сніги. А кров стугонить. Біль кремсає… Ти серцю – близький, дорогий. Як спалах

Слововилив Людмили Ромен Слово є Бог! – найтихіша молитва, Від першопредка ти мій оберіг Людмила Ромен Щастя – то «альфа

Тріолет Живе жало журби, Життя жбурля жаринки. Жалоба жриці-жінки. Жнива жалів, журби. Жахтіє жар жар-птиць, Жертовний жест жоржинки. Живе жало

Цей дощ… Цей дощ наліг мені на плечі. Цей час дощу створив для мене ти. Пішов. – Струснувся світ, і

Не сумуй, дню похмурий, печальний, Я тебе розфарбую в душі кольори… А з вечірньої свічки – наплакала рим, – Пригощу