Нарешті жінка зрозуміла: Любити – то УЖЕ ПРОЩАТЬ! (Із присвяти мені) Ю. Царик Стояла ніч, як чай цейлонський, Дрібним листочком
Мітка: ніч
Купальська ніч
О, ці слова Любов’ю душу позначають, Мій погляд – звуки мрій грози в високім небі. Язичницькі вогні! – Віки першоначала.
Там три верби…
Ріка життя єднала два наших берега розшита лататтям поцілунків сріблястими рибами надій вогниками зірок уночі острівцями-датами народження синів весільними колисковими
Ніч яка місячна!
Медитація Ніч яка місячна! Знову не сплю, бо люблю! Жриця кохання, вогню і вина, – таїна. Хто посадив ночі чорних
Місячна Сонатѝна
(За Бетховеном) Прибився човник. Пустка. Жодних слів. Навіщо? Ви за ким його прислали? Ріка терпіння вийшла з берегів Й розмила
Ця ніч – зоретисячоока
Ця ніч – зоретисячоока У душу мою, як в люстерко, Вдивляє в глибини високі – Там слово в епоху затерпло.