Душа до душі – два джерельця, доливаються. Душа душу – до денця допиває… Дощиком дострунюймось, домацуємо дерево добра… Досвітні дива.
Мітка: містика
На дівич-горі
посивіли чебреці і любистки стали голими кулі баб забилися сон-травою рай-зіллям зносилися зозулині черевички приворот-(от тіло!)-зіллю я дощем до щему
Заховався у камені ти…
Малий синочок на могилі тата Чом холодний такий, рідний таточку? Заховався у камені ти… Я – маленький ще, тут, зміг
Вогні… вогні… вселяють віру
Обираючи богів, ми обираємо свою долю. Публій Вергілій Марон Вогні вечірні ваблять вікна, Віск вулиць вилився – віщує. Валькірія, вслід
Я – не самотня…
… ми ж не самотні: адже я і ти – нас двоє, Місяцю. В. Коломієць. Я притулюся до плеча верби
По вічному колу
Миколі Луківу А сонце Дажбоже по вічному колу*. Стоквіттям чи в снах, чи літах слово лунить, Бреде по життю щедрим