Пришив ось хмарку сонцепромінь до тополі,
Та біла хмарка усміхається, висить…
У пам’яті бабуся – огородець поле,
Блищить городина у крапельках роси.
А я мала іще, прошкую по обніжку
(Бабусенька, як цяточка, ген-ген ряхтить),
З трави росу і сон збивають мої ніжки.
Почався день. В очах бабусеньки – ввесь Світ!
Ось випросталась. Мружиться із-під долоні
На голос мій. Гука: «Ходи сюди, ходи».
І я тулюсь до неї тепла й напівсонна
Серед картоплі, буряків і лободи.
Ідем до хати. Вирве стиглу полуничку.
Дістане з печі рогачами впрілий борщ.
Все перехрестить. Молиться. Цілує личко.
Вчить примовлянки.
Ой! Прийшов під вікна дощ…
О як же, Господи, було в бабусі тихо.
Там все живе! Навчилась там зело любить!
…В вікно постукав мені Місяць срібним кігтем,
Блищить. А пам’ять моя – в свічечках, сльозить…
03.04.22