Стояла я і слухала весну…
Леся Українка.
…і мертвим, й ненародженим діткам в Україні сущій…
Помріяла про Лесину весну,
Весна мені війною пахла.
Верба під обстріли біжить зі сну,
Веселка – крайка, небо – плахта.
О Вербо, Вербо! – чом, куди біжиш? –
На вітті діток колихати,
Вони малесенькі, хотіли жить…
Не встигла народити мати.
Їх пригорну, в колиску покладу
На хмарці, в Вирію колиску,
Зітру із личеньок біду,
Господь їм став тепер прихистком…
О Матері! – ви дух могутній, щит!
Як тятива, бринить молитва,
Стріл смерті ворогам просіть мерщій.
З лиця землі наш Рід не витре!
Не плачмо. Витрім ми і гнів, й сльозу,
Слізьми не звоювать Свободу.
Любові посилаймо ЗСУ –
Зіб’ють з рашистів-зайд погорду.
…Побігла за Вербою я услід,
Весна тримала стрій, шла в ногу.
Криваво у Дніпрі скипався лід,
Та Стяг не впав наш – Перемоги!..