…Тому воскресаю з руїн, –
я жінка із Божої волі
в лицарстві небесних вкраїн!
Марія Чумарна
Сотень тисяч віків віддзеркалював Світ
До єдиного кожного з нас со-Творцями,
І не відало серце злоби – підкорить,
Бо із серцем небесним єднались серцями.
Світ молитвою образів Буки являв,
Все по образу-лику творилося вічно.
Ниттю-променем з’єднані Небо й Земля, –
Так душа знала знаки Небесного Віча!
Десь просіявсь чорнобильник –
горе-полин,
Урізалася суть, сила Аз-Буки суща,
І дробилась душа.
Сон заліг між руїн,
І Святий Мови лик потьмянів в шкаралущі.
Ми у маківці Всесвіту дрІбні, як мак,
Та у кожній мачиночці націй арени.
Кожна Буква в аБеТці – то світла маяк,
Кожна Мова – як Ген!
І народ кожен – Геній!
Бог нам дав пРАВо пРАВити,
РАЯти Рай,
РАдо мислити, пРАцею яв со-Творяти.
І настане поРА наш осонцений кРАЙ
Завести в свіжо вимазану Білу Хату!
І тому воскресаю із Вічності Рун, –
Яко Жінка, як Жриця із Божої волі,
В мовний хаос несу яко світлу Зорю
УкРаїни небесну осяяти долю!
20.02.12