З Української Прапам’яті
Доповненим, новим накладом виходить збірка віршів відомої української поетеси Людмили Ромен «Скрипка Сонця», створена з великою самопосвятою Олександрові Олесю, його рідному Білопіллю, селу Верхосулці, де в маєтку діда промайнули щасливі дитячі літа поета. Збірку щедро ілюстровано графікою незабутнього Володимира Ломаки, який теж творив під впливом чарівливої поезії О. Олеся й переважно на теми його творів і біографії.
Людмила Ромен, до речі, лауреат премії імені О. Олеся, за її словами, розпочала своє знайомство з Олесем вз добірок його поезій у «ЛУ». Чудові своєю мелодійністю поезії вилилися у ряд пісень: «Сонце, моє сонце!», «О Дніпре, встань!», «З журбою радість обнялась», «Розпач», які зродились із самого серця Українського поета. І той дебют був правомірний, бо ж вона за фахом музикантка.
– Потім я стала писати вірші, природно, не без впливу творчості великого Сонцепоклонника, нашого земляка, – каже поетеса. – Уже згодом, коли мої поетичні крила зміцніли, зародилась думка підготувати збірку віршів і пісень на слова Олеся до 120-річчя поета. Тоді книжка не вийшла через брак коштів. Лише 5 пісень були опубліковані в колективному збірнику наукових праць «Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність», (1999). І лише через 15 років вдалося реалізувати цей задум. Кожен вірш Людмили Ромен – то відгук на журбу чи радощі Поета, часто має епіграф-цитату:
Де ти, свято, свято згоди?
Чи не час прийти тобі
(О. Олесь)Як мало України на землі,
Хоч української землі й багато,
Ти ніс частинку на своїм крилі, –
Не долетів…Вже крилонька відтято
( «Лелека». О. Ольжичу)
«Неповторний Людмилин стиль упізнаєш з перших-ліпших двох строф її поезій. Це знаменно. У них дивовижний сплав її інтелекту, серця і душі, відзначений самобутністю, відшліфованістю та багатством і влучністю лексики. Навіть її неологізми питомі для українців, бо вона черпає їх з самого денця мови, творчо сягає праоснов культури…», – так висловився про свою колегу на презентації книги голова Сумської обласної організації НСПУ Олександр Вертіль.
І справді, як і в попередніх її книжках, подибуємо такі вдалі неологізми, як-от: «небесся, сніговітраж, Даждьбожичі, душограми, тонкоголосо,посолонь, пустогрім’я, непроминність, чужіти, травоквіття, жовтоблакить, райдзвіння, тонкосвічує…», бо вони створені не калькуванням русизмів при нехтуванні українськими перлинами, як ще бува в нас, а на основі вивчення нашої прамови, старослов’янізмів, багатства, котре нам заповідали славні прадіди великі. Це органічне новаторство зроджується у Л. Ромен з її дивовижної прапам’яті (як доречно вжити тут її неологізм!) української ментальності, мови, культури. Так зі славного минулого, яке шануємо і вивчаємо, випливає наше майбуття!
Не могла оминути Людмила Валентинівна у цій збірці кондової постаті плодовитого краєзнавця і письменника Геннадія Петрова (1936-1996), котрий в темну добу безглуздих заборон і покарань не побоявся досліджувати життя і творчий подвиг титанів духу Олеся й Ольжича, пробивати щелепи цензури, публікувати нові матеріали про геніїв у столичній і місцевій пресі:
Ой рано-рано Покрова
Тебе накрила віком домовини
І десь твій к і н ь не доскакав
До волі справжньої
Для нас усіх
Для України…
( « Світлій пам’яті Геннадія Петрова»)
Згадується з цього приводу й інший Поет: «Рад би ще він раз побачить отаку зиму!». «Отаку зиму» описала поетеса, пережила її всіма фібрами вразливої й чуйної душі, побачили й ми Геннадійовими та її очима, їхніми враженнями та переживаннями й ми:
Ні! Вже не спить Україна, не спить!
Друге пришестя Майдану!
«На Ви!» – клич.
Кров’ю обагрено. Кинуто виклик.
…Слухай, Європо, – ми є! – українці!
( «Майдан Гідности»).
Цілий розділ книжки «Криниця пісень» присвячено текстам Олеся, які поклала на музику Людмила Ромен.
– Пісні ті не могли не зродитись. Моя музикальна душа і серце не могли не відгукнутися на заклик і бажання самого Поета. Він писав: «О, збуди мою пісню, що спить…», – стверджує композиторка. – Його слово таке музикальне, таке мелодійне. Недарма ще за життя Поета величали королем української лірики і бардом цілого покоління. Дуже багато славетних композиторів написали і пишуть музику на слова Олеся, тож і я внесла до них часточку своєї душі. Ба більше, мені здається, що Поет творив свої шедеври відразу разом з мелодією, виспівував їх душею, у якій «з журбою радість обнялась»… Нею написано 4 партитури для хору та 20 пісень.
Музикальність Олесева тут не на заваді громадянським мотивам, закликам боротися за Щастя, Україну, Свободу:
Де ти, свято, свято згоди?
Чи не час прийти тобі!
Задихаються народи
В братовбивчій боротьбі.
Але за меч!На бій кривавий
За край, за волю, за своє!
Наш ворог хижий і лукавий
Вже кров по наших селах ллє.
(«Де ти, свято згоди?» О. Олесь).
Наші поети і є новаторами, і плідно розвивають і творчі розмаїті традиції, Олесь присвячує натхнені музикою рядки композиторові Миколі Лисенку «Умер кобзар…», котрі чуйно вловлює і відтворює Людмила Ромен. Вдало вибирає вона саме ті вірші Олеся, де поряд із громадськими мотивами невіддільно панують і ліричні настрої, посвята дітям, нашому майбуттю, де самі назви камертоном задають тональність: «Бринить-співає наша мова», «Як вінки плела ти з квітів», «Ніжний романс». Композиторка Л. Ромен гармонійно долучає до пісень на слова класика й ніжні мотиви кохання, філософських роздумів, мрій:
Стану я казки казати
Та співать пісні,
Щоб ти щастя міг зазнати
Хоч в дитячім сні…
І у власне поезіях сумської авторки ми знайдемо і радощі, й журбу, підслухані в Олеся та й її власні…Як творчість О. Олеся кличе до співпраці, співтворчості Людмилу Ромен, так і її натхненні вірші спонтанно породжують поетичні рядки сучасників: така сила справжньої лірики. Другий розділ збірки (а збірка складається з трьох розділів: громадянської лірики, інтимної та пісенника), дарма що зветься «Щастя… дивна річ» містить настрої особистих терпінь, а все ж перший вірш цього розділу зветься «Олесеве сонце», і суми свої обоє поетів уміють залляти всепереможним сонцем, перемогою над журбою почуття радості, спраги до життя, любови:
О збуди мою пісню, що спить…
(О.Олесь)О збуди! Годі спать!
Бо вже серпень,
Моя туго – живице пісень.
Відгорів в чужині я нестерпну,
Вдарить в бубни дібров новий день.
Розбуди! Наче блискавка стане
Кожне слово – лиш тиша на мить.
Розривають на грудях каштани
Шкаралупу тернову століть.
(«О збуди!»)
Та Людмила Ромен, як і її Вчитель Олесь, великий лірик, уміє приглушити душевні терпіння і звернути погляд до проблем Вітчизни, яких нині ой як багато. Пробуджується вільний козацький дух народу, хвилюють Майдани, користаються з подвигів і жертв народу кар’єристи-негідники, і душа Поета не може не забути власні болі й страждання, і б’ється серце в ритмі народних змагань :
Визволимо Україну!
Чи дарма Герої вмирали?!
Ми з вами – Нація! – Дужа,Соборна,
В державі СВОЇЙ!
Слава Героям! І нації слава!
(«Слава Героям!»)
Природно, як і нас усіх, Поетів огортає біль і сумнів од невдач і поразок, огортає й не біль, а глибока скорбота, бо не може український поет творити лише «штуку для штуки», бути самозадоволеним, жартома кажучи – самозахеканим… Такий привілей для поетів щасливіших народів, для золотих віків. Але це не значить, що український поет, удавшись до громадянської лірики, може занедбати форму, мовне багатство, стиль. Щодо цього, то Л.Ромен на висоті літератських завдань, вимог: відоме її лексичне багатство, тонке нюансування, музичний асонанс, новаторство у формі і змісті, прапам’ять всієї нашої цивілізації – праслов’янство, княжа доба, козацтво, новітні часи пристрасних закликів до здобуття внутрішньої свободи – од Сковороди до Ольги Кобилянської, без якої не здобути свободу зовнішню; від закликів до борні «з часу Шевченкового «Поховайте та вставайте…» до сильного, гарячого й поетичного слова Лесі Українки», від Олеся й аж до наших сучасників…Нам, як і Олесеві, випало стати свідком українських змагань і прорахунків на схилку століть. Тож природне резонування музики й поезії Л.Ромен на творчість свого Вчителя; як і в нього, ми простежуємо припливи і відпливи поетичного апофеозу залежно від доби. Як і в нього, у нашої сучасниці вловлюємо ті ж княже- та богоборчі мотиви, розчарування. Але, гадаємо, як і в Олеся та й чи не всіх наших поетів, ми зрештою почуємо кобзарівське «Ми восени таки похожі Хоч трошечки на образ Божий…». Вся українська література твориться під знаком Великого Кобзаря. Історія України і доля її співців така трагічно примхлива, та мусить же вона чогось нас навчити!
Вже згадувано образну музикальність слова поетеси, наснажене воно й малярською спостережливістю й пейзажністю, кольорами веселки. Влучні метафори, порівняння, тропи: «душа тонкосвічує, як хліб, розкришує печалі…», «голос розпачливих літер», «тиша зіщулилась в стому», «свічки перетерплих ночей», «місяць – ятаганом, як монгол», «зелена віть кохання»,«стоптали пелюсток ріку», «смугасті дні-паски», «каштани сплигують додолу босі», «пагони громів», «як шабля гостра – в височінь тополя», «зотліле світла пасмо» … Гра поетичних образів і слів, де зовсім нема легковажності, а є медитація і сум. Та переважають у книжці мажорні тони, адже Л. Ромен, як і її патрон О. Олесь, залюблена в Сонце, сонцепоклонний предків путь, адже книжка має й назву таку мажорну «Скрипка Сонця»! Символічно, що музикальну українську мову завше порівнюють саме з скрипковими шовковими звуками. Заслугою Л.Ромен треба вважати її власне першовідкриття О.Олеся яко Сонцепоклонника. Ми здебільшого знаємо його яко співця мінорних мотивів (цикли поезій «Кому повім печаль мою..», «Чужиною», «Щороку»),– а отже, скільки сонцелюбних цитат правомірно наводить авторка! Хочеться знов і знов перечитати й Олеся після такої йому самопосвяти. Їхнє поклоніння Сонцю звучить в унісон:
Схід сонця я вийшов зустріти у поле
І став на коліна до сходу.
Привіт тобі, сонце! Привіт тобі, Воле,
Від серця мого і народу!
(О. Олесь)О Сонце ясне! Пресвята Оранто!
Я слово співом зустрічаю днесь Тебе!
Благословенний лик в аспиді ранку,
Моя молитва серця лине до небес!..
Насущне літепло пошли на трави,
Дай життєдайну силу пагінню в полях.
Вітає вранішню красу-заграву
Ліс літургією.–
Співа в ній кожний птах!
Щодень із ночі дивимось до сходу,
Плекаємо Надію, Віру і Любов.
У серці волелюбного народу
Зіходиш яко Воля з темряви оков.
(«Слава Сонцю! / Молитва/»)
Пилип КИСЛИЦЯ