Тінь голосу ще стука в шибку снів…
Сполохана, уповні зойку й туску,
Прибилась по якімсь тунелю вузькім
Й зависла, наче місяць у вікні.
Минуле пазлами – в роздріб мені
Розрізненим тріскучим луском.
Тінь голосу ще стука в шибку снів
Сполохана, уповні зойку й туску.
Та сонце – мов настояне в вині,
Ляга на серце мудрим златоустом,
Й душа пелюстку білу, наче хустку,
Тобі як знак дає, згасивши гнів…
Тінь голосу ще стука в шибку снів….