Розбуди громи!

Коханий мій, –
така мелодій ніжності яса,
Моя пекучо-сонячна, свята годино!
З безладдя днів моїх, ілюзій
проступа краса,
Від подиху твого відтала, мов сніжина.
Від подиху,
від погляду,
від доторку руки,
В Каленім Часі
скам’яніла Жінка
скресла.
Любов у серці –
яблука громів.
Та ще які!
Нам всеньке небо – човен,
блискавиці – весла.
Перетнемо цей Вік.
– Цілуй! Зорі дістались ми!
Божественно-хмільну
пролий вустам гарячим,
Триликим криком щастя
розбуди громи.
Грими!
Вогнями
зацвіте нам папороть побачень!
О як цвіте нам папороть!
Як папороть цвіте!!!
В глибинах часолонь
пульсує жаром Коло.
Дажбоже мій!
Світанок правдо-шепітно іде,
Моя пекучо-сонячно-свята триДоля!

РОЗГРОМНО СТАНУ ЗА ЛЮБОВ!

(Тріолет)
О ласко, серденько!
Велю громам
цей гріхосвіт
переломити,
У ніжній пристрасті моїй
струснеться небо.
Папороть цвіте!
Я словопорухом, як пальцями…
(Згадаєте…
позовете?)
О ласко, серденько!
Велю громам
цей гріхосвіт
переломити!
За Новий День і Час
не страшно,
Ладо мій,
піти супроти вітру.
Розгромно стану за Любов!
За блискавиць
привілля золоте!
О ласко, серденько!
Велю громам
цей гріхосвіт
переломити,
У ніжній пристрасті моїй
струснеться небо.–
Папороть цвіте!