Миколі Луківу
А сонце Дажбоже по вічному колу*.
Стоквіттям чи в снах,
чи літах слово лунить,
Бреде по життю щедрим дощиком Луків,
Веде своє слово, як зерня у поле.
Омріяно мріє про рай видноколів,
І рік за роками здіймається вище.
До істин веде він Вербу і Тополю,
Купальські вогні ловить в ятері віршів.
І серце гартується в ніч Перунову,
Ви ПРАди Дажбожої є оборонцем,
І віри в народ і у Славу Дніпрову,
І в те, що ми – русичі.
Гени в нас Сонця!
Зі збірки «Чорнобривці на снігу», 2019.
* «По вічному колу» – назва збірки М.Луківа (2016).