Лідія Рижкова,
заслужений журналіст України,
лауреат премії Нестора Літописця
У сучасному глобалізованому світі, погодьтесь, неоднозначно сприймаються постаті, які доносять до нас правдиві знання про корені Роду свого. Про віру, досвід і вміння пращурів жити за законами матері-Природи, усвідомлюючи, що кожне зло чи прикрість, заподіяна свідомо людиною, бумерангом повернеться до неї ж, аж до сьомого коліна…
Якщо в попередніх своїх просвітницько-поетичних творах знана поетеса, композиторка і виконавиця, рідновірка Людмила Ромен «розшифровувала» глибини Велесової книги, так би мовити, за Сонцем, (як генетична його «сонцепоклонниця»), то у трилогії «Арані», що пропонується увазі вдумливого читача, ми дізнаємося про супутник Землі – найбільш загадковий і утаємничений донині – Місяць у всіх його фазах. Місяць, за українською міфологією, є предком Роду. До нього зверталися у різних життєвих ситуаціях: із молитвами, заклинаннями, за ним звіряли життя… Лірична героїня першої книги «Срібне коло Місяця» – сучасниця, закохана в світ, природу, свого благовірного…
Жінка часів міленіуму, як і її далекі посестри, також переживає під Місяцем усі катаклізми непростої долі своєї любові. Як Місяць-молодик наповнює її силою, щоб від болю й голосінь перейти в стан філософського осмислення життя, усього, що випадає їй пережити й не зламатися, не спіткнутися, не впасти, а навпаки – сповнитися силою й наснагою творення – все це на якомусь суто енергетичному, пісенно-мелодичному рівні передає в трилогії роменлетів-тріолетів Людмила Ромен, поетеса, що черпає знання з «Велесової книги», зі світу Прав – світу Сварожого Кола.
А тепер уявіть собі, який надзвичайний треба мати слух і поетичний хист, якими колосальними володіти знаннями, зрештою, які мати наполегливість і терпіння, щоб у таку класичну, досить непросту одножанрову схему роменлета вмістити концепцію трилогії про… основу роду, родини істинно української! Та ще й нанизати все це на магічну метафору: «Срібне коло Місяця».
Разом із авторкою, котра присвячує такий незвичайний твір своєму найдорожчому – родині, ми стаємо свідками народження Берегині, натхненниці, матері, єдиної, хто навіть при зраді своєї любові, не дозволяє обірватися генетичній нитці продовження у вічності:
Я – Мати! Я – Жінка!
Я – Роду столиця,
Плекаю в арані духовнім
родинний вогонь.
Або:
Я – Жінка. Я – дужа! Я – неба орлиця.
Як жаль, що ти серця чужої є лицар…
Синам піднесу я твого пернача.
Я жінка, Я – Божого неба орлиця,
Запалена Богом… Розсудить нас час…
Новий доробок поетеси-рідновірки вражає не тільки щирими одкровеннями – трансформацією мужніння ліричної героїні. Її переживаннями, відфіліграненими у своєрідні, розкуті, притаманні тільки поетичній манері Людмили Ромен – «велесові» тріолети. Саме Велесові, тим вони і привабливі, свіжі, барвисті, наче українське поле. І героїня трилогії – зернятко із золотої рідної ниви… У ненав’язливій формі, у вузликах-примітках, у карбах Людмила Ромен продовжує нести сучасникам забуті знання мудрих далеких пращурів, чим ще більш цікавою постає постать і самої авторки, і героїні трилогії. Слово своє про трилогію, написану в авторському жанрі роменлетів, безперечно, ще скажуть досвідчені теоретики-літературо-знавці, критики. Можливо, трилогія, яка писалася упродовж десятка років, буде запропонована до Української Книги рекордів Гіннеса, ніхто не знає достеменно, «як слово наше відгукнеться»…
Я ж особисто ще раз із вдячністю до такої колоритної і обдарованої, знаючої авторки-поетеси, долучилася з цікавістю до того рідного, що від нас давно забрали й приховали, і що так береже для поколінь срібний Місяць-молодик, про що і пише невтомно знана краянка Людмила Ромен.