Тріолет І юність з обрію, як сонце, спогадом зійшла. Від білих тіл русалок ночі білі над Сулою, Утоплені у Місячні
Мітка: сонцепоклонниця
В твоїм саду
О, не мовчи! Я ж яблуко даю! А ти мені шкодуєш навіть листя? «Бери мене, мов яблуко…», М.Данько В твоїм
Літо яблучка вмиває
Літо яблучка вмиває, Кропить дощиком рясним. Прийде Спас і сад – врожаєм – Чистим серцем освятим. Думка лине в мирний
Пожинати пора
Петро, Павло постоли позношували, пісного попоїли, попостували, посвяткували празник. Погоже поліття, поколосилося поле, поважчала пшениця, пожинати пора. Пора першого пожинку.
Розбуди громи!
РОЗБУДИ ГРОМИ! Коханий мій, – така мелодій ніжності яса, Моя пекучо-сонячна, свята годино! З безладдя днів моїх, ілюзій проступа краса,
Коротка ніч – як віск…
Сльоза печальна витікає в ніч, як віск… Коротка ніч – втопилася в тризвук тривоги, Десь там… в очу застиг, засклив