Відтінки медоквіту: альманах поетів-ронделістів Сумщини / упорядн. Людмила Ромен. – Суми: видавничо-виробниче підприємство «Мрія». 2025. – 206 с.
Нерідко лунає думка, що мовляв, мова прози є зрозумілішою читачам, бо у ній немає словесних викрутасів. Іронічно ставлюся до такого твердження, бо часто-густо оцінювач й не знає про жанрову палітру. Це – з одного боку. А з другого? Мусимо, на жаль, констатувати той факт, що й поезомова відштовхує від себе.
Що маю на увазі, наголошуючи на цьому? Та передусім те, що сприймач тексту немає належного поняття ні про різновиди одного жанру, ні про лексику, яку використовує автор чи авторка.
Та, слава Богу, знаходяться літературні сили, які руйнують стереотипність мислення. Про це, зокрема, свідчать «Відтінки медоквіту» – альманах поетів-ронделістів Сумщини. (Зауважу, що вони вперше оприлюднили свій друк, але він – свідчення зрілості устремлінь тих, хто взявся висловлювати сьогочасні почуття за допомогою давньої віршованої форми).
Зрозуміло, що аналізуючи твори, не можу оминути темарійності та виражальності. Тим паче, що у згадуваному виданні вистачає рядків, які підтверджують це.
Скажімо, у багатьох випадках чи не кожен помітить промовляння громадянськості. «Оцей народ, оця земля і мова – земний Едем і піднебесь ясинь» (Андрій Кубах). «Нам принесла війна велике горе – є вулиці, неначе пустирі» (Галина Майорова). «Наш дух український – із кореня Рода» (Людмила Ромен). Переплетення сучасності і проминулого укупці з несподіваністю та образністю висловів.
Якщо мати на увазі два останні означення з попереднього абзацу, то, мабуть, не буде перебільшенням думка, що вони є характерними і для філософічності лірики у цій книзі. «Несу в собі, як той невтомний пілігрим – скарбницю пращурів – святу життєву силу» (Лариса Вовненко). «Життєвий фатум – святості грааль з бездумністю затягує у пута» (Світлана Дзюба). «Ти не страшись того, що буде, у тебе є твоя душа» (Людмила Калиновська).
Не бачу нічого дивного й у тому, що неординарності панують й у пейзажинках. «Маг-січень творить чарівні гравюри, в них колір білий з чорним балансує» (Надія Фурзенко). «Крізь малахіт гілок соснових плескоче неба голубінь» (Галина Майорова). «І божа корівка лоскоче прочинену жменю» (Оксана Логоша). Залюблений у ронделі узріє і цікаві вияви любовності. «Ти мені подаруй захід сонця, подих вітру і шепіт полів» (Лія Острова). «Життя з коханим – сад з блаженним раєм» (Світлана Дзюба). «Зізнання чисті – зорі та овали» (Богдана Гусак).
У попередніх абзацах цього відгуку є очевидною образність мислення, котра по-своєму додає шарму громадянськості, філософічності, пейзажності та любовності творам тих, з часткою доробку яких ознайомив цей альманах. Та це – узагальнене міркування. Тому й бачу потребу в їхній деталізації, бо переконаний, що свідчення темарійності є неможливим без наголосів на літературних тропах, згадках про «мешканців» видання, кольорових екстраполяціях, богошукальницьких мотивах, культурологічних акцентах, слововиявах і формовираженні.
Зосібна, питання про літературотропність залишається багатогранним, враховуючи ту обставину, що для метафор, епітетів та порівнянь є характерною багатобарвність. Метафоричність рідко ділять на підвиди, обмежуючись лишень певними акцентуаціями цього. У «Відтінках медоквіту» кожен, либонь, зверне увагу на неперебутності цього підвиду тропу. «Б’є бджола в литаври так завзято» (Алла Бабенко). «Я турботи насиплю у жмені» (Вікторія Гула). «Іде лугами липень навпрошки» (Ірина Козлова). По-різному можна говорити про ці метафоричні зблиски, але зрозуміло, що вони – свідчення образності поезомислення.
Як й епітети, які діляться на дві частини. Бо вислови зі свідченнями авторського світобачення мирно співіснують із звичностями. Як на мене, то до останніх належать буквосполуки на зразок «життя земне», «любові плід», «добрий світ», «ніжний світанок», «вечірнє місто», «келих трунку». Безперечно, що вони програють словосполукам на кшталт «долонь полон», «ліси готичні», «сум нещадний», «спалах сонця», «гуща безнадій», «душі літнє дерево». Та давайте не будемо зосереджуватися на негативі, бо він тьмяніє на фоні доцільності слововживання. Ще й треба звернути на те, що без усталеностей не було б яскравості оригінальної епітетності.
У мові про літературні тропи неможливо обійтися без думкування про порівняння, які є ще різноманітнішими. Адже маємо взірці тропу зі сполучниками типу «як», «мов», «наче», «ніби» і т.п. й без них. Інколи читацький зір надибає одночасну присутність та відсутність сполучників й іменникові подвійності, друге слово яких по-своєму увиразнює перше або навпаки.
А після теотеризування про порівняльності перейду до конкретики. «Буревій, ніби неба покара» (Людмила Ромен). «Слова оживають у серці, неначе в раю» (Тетяна Мочакова). «Згадай мене і я тебе згадаю, розв’язуючи час, як сніп тугий» (Оксана Логоша). Хіба тут не є помітними сполучники? Маємо також рядки без них. «А очі – волошкові скельця» (Вікторія Гула). «Душевна пісня – ніжний діамант» (Світлана Дзюба). «Сивий іній на вікні – сріблясті мрії» (Надія Фурзенко).
Ці два підвиди одного тропу самобутньо доповнюють такі фрази, як «твої слова – як миро цим устам» (Людмила Ромен), «щорічна круговерть із місяців – мов на долоні» (Лідія Куниця) . «Простенький вислів – начебто отрута» (Світлана Дзюба). Це зразки присутності і відсутність сполучників. А поряд з ними постають «блискавиці – серця», «безхатько-вітер», «мандрівці-страждальці», «дівчина-крихта», «волоцюга-димок», «просвіт-бійниця».
Скажу і про таке. Сліди літературних тропів кожен бачить і в згадках про «мешканців» альманаху, до яких належать рослини та дерева, звірі та птахи, зорі та небесні світила. «Біжать по небу, наче білі вівці, – милуюся – Тичинині хмарки» (Ірина Козлова). «Опали з горобин плоди, мов бігуді» (Андрій Кубах). «Щоб не кружляли поруч хижі грифи» (Світлана Дзюба). «Найяскравіші зорі у серпні» (Надія Фурзенко). «Із хмар збитошник-місяць вирина» (Богдана Гусак).
Рідко ще, на жаль, трапляються випадки співжиття різних «мешканців» в «квартирі» одного рядка чи строфи. Але вони все ж побутують, що робить чарівнішим саме питання, про яке зараз йде мова. «Мороз малює зайця і ялинку» (Андрій Кубах). «Лелечий клекіт щедрий і лункий І місяць, як окраєць на тарілці. Спадає спека. В кухлику – суниці» (Ірина Козлова). «… і в небі зірчасті пробудяться коні» (Алла Бабенко).
Та не тільки ці словесні взірці стверджують сув’язність. Це питання стосується й поетичної барвистості. «Дні і ночі в одному лиш тоні – в чорно-біло-кривавім забарвленні» (Лія Острова). «Чергує семафор сигнал зелений і червоний» (Лідія Куниця), «Багрянолиста осінь гойда останній золотий налив» (Андрій Кубах).
Не менш цікаві образності сприймання знайдемо і в однині кольорових екстраполяцій. «Настрій жовто-листопадний» (Лія Острова). «І в’ється срібнотканий серпантин» (Андрій Кубах). «Згасає золотий пружок зірниці» (Ірина Козлова). «… явив підсніжник білі квіти» (Надія Карпенко). «Застиг у небі чорний птах» (Людмила Калиновська). «Зіткала осінь із рудого листя плед» (Світлана Дзюба). «Зелений шум дібров не долина» (Богдана Гусак). «Хай вдягнуть хмари темно-синій крепдешин» (Вікторія Гула).
Ще раз замислюся над літературними тропами, згадками про «мешканців» друку, кольоровими екстраполяціями. Вони однозначно агітують за виражальність. Але в альманасі кожен побачить і засоби увиразнення, котрі прямо пов’язані з темарійністю, являючись зразками філософської лірики. Це передусім можна сказати про наявність богошукальницьких мотивів та культурологічних акцентів, про що теж свідчать приклади. «Суд Праведний, Творцю, зверши!» (Надія Карпенко). «Зачувши з неба звучний Божий глас» (Лариса Вовненко). «Судима буду лише Богом» (Світлана Дзюба). «Думки, не вщухаючи, линуть до Бога» (Лія Острова)… (Не скажу, звісно, що у цих рядках ще немає якась надзвичайність. Але присутність теми підштовхує до пошуків неординарних висловів, що підтверджує альманах. Он Людмила Ромен, приміром, пише, що «воскресіння – крилам пісня вічна»).
Якщо в даному випадку є підстави говорити про єдність у виражальному плані, то цього не скажеш про наявність культурологічних акцентів. Бо для них є характерною різність. Адже, скажімо, маємо звернення до думок античних мислителів, геніїв українського духу Тараса Шевченка і Лесі Українки. Побутують також ронделі з епіграфами з творів Вільяма Шекспіра, Миколи Вінграновського, Сергія Жадана, Людмили Ромен та Галини Галан. Або таке. Чи не кожен може запам’ятати крилатослів’я окремих фраз «Ми виткані з тканини наших днів» (Надія Фурзенко). «Я небо прихиляла нам до душ» (Людмила Ромен). «Створи собі свій добрий світ» (Лія Острова). Як тут не гадати, що поштовхом до афористичності, можливо, стало «купання» у фольклорній стихії рідного народу.
Впевнений, що поціновувача поетичного письма зацікавить і літерострій. Прикметно, що найчастіше до людності приходять слів’ята з неологічною барвою: «блакитноозерові», «стоголосіння», «всечулі», «благостинь», «провесіння», «басолить». Уважний читач, безумовно, уздріє і рідковживаності: «поблиск», «нагар», «повивало» (іменник), «кайма», «берека», «бересклет». Не залишать поза увагою й говірковості: «тума», «опішний», «березник-вітер»… У деяких текстах існують: «недосвіт», «правслов’янин», «світлотінь», які позначені неологічністю. Але зумисно не згадував про них у мові про новотвори. Бо вони вже побутують і в інших творах, що свідчить про входження «кованого слова» у мовний простір.
Маємо й те, що інколи літерострій є в однаковій мірі актуальним для слововиявності та формовираження. Наприклад, ронделям Алли Бабенко та Світлани Дзюби притаманна алітераційність, що надає їм неповторності. Є й інші нюансики у формовисловленні думки. Не можна, зосібна, не помітити, що Надія Фурзенко та Богдана Гусак обіграють словесно відомі фрази. Епіграфність є притаманною римотворам Людмили Ромен та Оксани Логоші. Ронделі-присвяти запропонували Людмила Калиновська та Андрій Кубах, знайшлося місце й для гумористичних ронделів Володимира Сахнюка. Укупці з малим вінком ронделів, тетраколом і триколом (що є новаторством Ірини Козлової та Людмили Ромен) все це творить ронделеву різність у формотворенні.
Тепер про таке. Попередні абзаци – розмисли відгукувача про розділ «Розквітла душа ронделем», який є найоб’ємнішим в альманасі. Але варто, безперечно, згадати й про два інші, тим паче, що саме вони свідчать, що «Відтінки медоквіту» вже з першого випуску впевнено виходять на всеукраїнське видноколо.
Завершує видання така його частина, як «Наші гості», де представлено твори Оксани Барнецької з Прикарпаття й Надії Санжарівської з Черкащини. Можна, звичайно висловлювати різні думки про ці добірки. Але незаперечним є те, що в них існують неперебутні міркування. Перша вважає, що «духмяні липи грають ніжний вальс» та «весна над нами плакала дощем». А друга констатує, що «колючий сніг торкнувся мого серця» та «надщерблений місяць гойдає небесну колиску». (Переконаний, що ці та інші образи натякають та майбутню ще більшу оригінальність поетичного думкування).
Помітною є вона і у розділі «Липовим медом душа, як бджола…», в якому зібрано ронделі переможців Всеукраїнського літературного конкурсу, котрий започаткували сум’яни. У розділі побутують поетичні версії рондельного прочитання назви розділу. Цікаві думки, зокрема, висловили Алла Бабенко, Галина Галан, Геннадій Горовий, Вікторія Гула, Богдана Гусак, Володимир Литвин, Людмила Ромен, Надія Фурзенко. Та не розпросторюватиму міркувань про це. Наголошу на іншому. За своє творче життя перечитав чимало альманахів. Та рідко, на жаль, траплялось так, що поштовхом до створення розділу стають інтерпретації одного рядка. Це – упорядницька удача. Як й оприлюднення під альманаховою обкладинкою текстів одного поетичного різновиду.
Що буде далі? Важко сказати однозначно через різні причини. Та віриться у те, що до читача завітають й наступні числа альманаху, продовжуючи наголошувати на важливості творчого пошуку.
Ігор Фарина
Селище Шумськ на Тернопіллі.
Золота пектораль
Українська літературна газета:
У сумському видавництві побачив світ альманах поетів-ронделістів Сумщини «Відтінки Медоквіту»
Приємна новина з літературного життя Сумщини! У сумському видавництві «Мрія» побачив світ альманах поетів-ронделістів Сумщини «Відтінки Медоквіту».
Це видання підготовлене спільно Сумською обласною організацією Національної спілки письменників України та обласною організацією Асоціації поетів-ронделістів України. Обсяг – 206 сторінок, 20 авторів. Редакційна колегія у складі членів НСПУ Людмили Ромен (голова) та Ірини Козлової, Алли Бабенко, Надії Карпенко – членів Асоціації та Василя Вовчанецького, редактора видавництва «Мрія».
В оформленні обкладинки та розділів збірки використані картини членів родини відомого майстра пензля – художника-графіка Миколи Ярового, його дружини Ганни Сергеєвої та сина – Іллі Ярового. Багато робіт пана Миколи присвячено бджолам (бо і сам є затятим бджолярем) мають свою особливість – полотна оброблені медом. Саме цей нюанс і став вирішальним у виборі художника для ілюстрації обкладинки, бо і більшість ронделів мають тему пахучого зела літа, медоквіття і працьовитість бджоли.
Альманах вийшов цікавий, змістовний, насичений окремішніми чуттєвими світами поетів і поетес. Складається із трьох розділів: «Липовим медом душа, як бджола…», «Розквітла душа ронделем» та «Наші гості».
06.05.2025