Язичниця

Політ до сонця

Чи є така пташкка, яка б змогла прожити без крил, без польоту, без неба? Чи є на світі хоч одна людина, яка з малих літ не прагнула б відшукати в цьому житті своє земне щастя. Та кожен уявляє його по своєму. Для одного це синиця в жмені, для іншого – журавель у небі. Часто люди блукають світом у пошуках химерного щастя, страждають і зневірюються, бо всі їхні зусилля виявляються марними. А бути щасливим зовсім не важко, варто лише стати мудрішим і заглянути у своє серце. Ось і я повірила у свої сили та вирішила написати про відому поетесу, композитора і майстра народного мистецтва Людмилу Ромен.

Коли література входить в життя людини талановитої, наділеної надзвичайним розумінням світу, то для нації це є важливим здобутком. Розуміти і мати можливість передавати навколишній світ поетично дано не кожному. В місті Суми мешкає велика кількість поетів, але творчість Людмили Ромен (Шевченко), члена національної спілки письменників України має великий вплив на розвиток української поетики. У січні є дві важливі дати в житті Людмили Валентинівни 28 – день народження, 30 – день вступу до Національної Спілки письменників України. Народилася майбутня поетеса в м. Ромни Сумської області. Ще школяркою вона почала друкувати вірші в районній газеті, навчаючись у середній школі №11, відвідувала і музичну по класу фортепіано, де пророкували майбутнє піаністки. Родина Людмили Валентинівни мала мистецьке коріння. Бабуся Марія грала на гітарі. Дідусь відомий гармоніст. Батьки також грали на музичних інструментах й добре співали. Мама – Надія Миколаївна була активною учасницею художньої самодіяльності, а батько Валентин Григорович співав у театрі. До музичної школи ходив і брат Леонід. Після здобуття середньої освіти пані Людмила переїхала до білоруського місті Новополоцьк, де навчалася в музичному училищі на фортепіанному відділені. Та на II курсі трапилося так, що тяжка професійна хвороба не дала змоги закінчити училище і тому вона вирішила здобути фах бухгалтера. Туга за рідною землею повернула Людмилу Валентинівну на Україну в рідні Ромни, де вона працювала контролером-оператором в інформаційно-обчислювальному центрі, пізніше – концертмейстером при Палаці піонерів. Продовжила навчання в Сумському культосвітньому училищі на диригенсько-хоровому відділенні. Як каже Людмила Валентинівна: “до цього зовсім по-іншому уявляла професію диригента. Пізніше зрозуміла, що він не тільки керує, а наче тримає у руках всю енергію хору, від диригента залежить, як буде співати кожен з хористів”. Під час навчання почала писати фортепіанні, хорові та пісенні твори. В її доробку 30 фортепіанних творів, 16 партитур для хору, більше 100 пісень на власні слова та твори українських поетів. Серед них: Олександр Олесь, Олег Ольжич, Олена Теліга, Микола Вороний, Василь Симоненко, Олекса Ющенко, Дмитро Білоус, та інші. Найбільше пісень написано на слова поетів-земляків: Івана Чумаченька, Миколи Данька, Анатолія Гризуна, Олександра Вертіля, Ніни Багатої, та ще багатьох інших. Має подяку від обласного управління освіти за популяризацію творів українських письменників. Композиторський доробок – 19 пісень та 4 партитури на слова Олександра Олеся. По закінченню навчання працювала викладачем у Низівській музичній школі. Протягом усіх цих років постійно писала вірші. З’явилася публікація в періодиці, альманахах, колективних збірниках. Згодом, у 1994 році, вийшла перша збірка молодої поетеси “На вітрянім вогні”, яка відзначається оригінальністю, асоціативністю мислення, несподіваністю образу, творчим пошуком, та емоційністю. Надрукована під псевдонімом Людмили Ромен. Поетичне прізвище поетеса узяла за назвою свого рідного міста, яке відігравало важливу роль в історії України. Семіотичне значення першої літери псевдоніму “Р” це з’єднання всесвіту у колі, яке своїм променем опускається до нас. В її першій збірці поезій відчувається задушевне тепло, в якому рідна земля й образ коханого злилися воєдино:

Ладо мій, князю мій,
Землі Руської повелителю…
Я – пісня, я – меч, я – думка твоя!
Чуєш!? –
Ромен-зілля – полонянка твоя?

Інші книги Людмили Ромен: “Горобина ніч” (“Тороки”,1996р.), “Мовчать дерева роду…” (до збірки увійшли написані в різні роки вірші, 1999р.), “Яблука з неба” (розкривається світ переживань і роздумів над духовними цінностями людини, багатий на асоціативне мислення, сповнений щирості, інтимної та громадянської лірики, 2000р.), “Білий лебідь – лебідь Чорний”, 2005р. Остання книга – це оригінальний цілісний твір, в якому розповідається про боротьбу між сонцепоклонним світоглядом, який сповідує поетеса, з гріховною цивілізацією. Описуються хліборобські вірування та обряди, звучить віра Берегині Роду у незнищенність Душі України, повернення до божественного Всесвіту Природи.

Аналізуючи сучасність, дивлячись у майбутнє, Людмила Ромен впевнена: “Та знаю одне достеменно, що без України – ніхто ми в житті” (“Пісня про Україну”). Ця впевненість є продовженням теми історичного минулого народу та сучасності. Вона була першою жінкою-РУХівкою в Сумах. Вона, мати трьох малолітніх синів, нелегально привозила з Києва перші номери рухівської газети «Відродження» . Була у складі делегації на святкуванні 500-річчя Запорізькоє січі, учасницею Живого ланцюга в січні 1990 року. Тому ці теми болять і звучать у поетичних творах поетеси. Авторка задумується над минулим свого роду і народу: “Як мало України на землі, хоч української землі й багато!”.

Як композитор і виконавець власних пісень брала участь у фестивалях та конкурсах, таких як: обласний конкурс написання кращої пісні патріотичної тематики, 1983р., обласний відбірковий тур 1 республіканського фестивалю “Червона рута”, 1989р., III Всесоюзний фестиваль народної творчості, 1990 р., літературно мистецьке свято “Пелюстки Ромен-цвіту”, 1997р., Всеукраїнський фестиваль співаної поезії “Українська хвиля 2001”, обласний фестиваль козацької пісні “Дивограй”, 2003р. та інші. У 2003 році Людмила Валентинівна стала лауреатом премії 28-го літературного конкурсу Світової Федерації Українських Жіночих організацій імені Марусі Бек, нагороджена дипломом у номінації “Діячі культури з числа інвалідів – за талановитість і творчу наснагу”, диплом III ступню Всеукраїнської організації “Зорі надії”, 2003р. Окрім праці над віршами та музикою, захоплюється ще й художнім ткацтвом та витинанкою, є учасником багатьох обласних та Всеукраїнських виставок народної творчості.

Мистецтво Людмили Шевченко невідривне від традицій рідного краю. Вона нагороджена Почесною грамотою Голови сумської обласної ради як майстер візерункового ткацтва за вагомий особистий внесок у розвиток Української культури, вагомі творчі здобутки. В 2004 році ім’я Людмили Ромен увійшло до енциклопедичного довідника “Сумщина в іменах”. Цього ж року вона стає дипломантом першої премії в обласному конкурсі, присвяченому 60-річчю утворення Сумської області за поетичний текст твору до пісні “Величальна Сумщина”, дипломантом першої премії за кращій поетичний твір у міському відкритому конкурсі “Рідне місто моє”, присвяченому 350-літтю міста та дипломантом третьої премії у цьому ж конкурсі за пісню “Квітнуть сумські каштани” на власні слова і музику. Також за свій вклад у розвиток мистецтва рідного краю відзначена Дипломом учасника III-ї обласної виставки-вернісажу “Жінка може все” 2006 р., Грамотою відділу культури Сумської міської ради, 2005 р., Дипломом I ступню обласного огляду – конкурсу творчості самодіяльних поетів-піснярів та композиторів присвячену 65-річчю утворенню Сумської області, 2004 р., Грамотою Національної Спілки письменників України.

З 2003 року займає посаду відповідального секретаря Сумської організації Національної Спілки письменників України.

Незважаючи на невиліковну хворобу, яка часто не дає вести концертну діяльність Людмила Ромен влаштовує літературні вечори та проводить творчі зустрічі в будинках культури, бібліотеках, школах і ВУЗАХ. Взагалі пані Людмила трохи сумовита, задумлива та водночас сповнена енергією і просто цікава жінка, яка постійно займається самоосвітою, що сприяє вдосконаленню її творчої майстерності. Вона дуже полюбляє спілкування, і кожен день проводить у творчості (“Іду життям, мов соняшник по стежці, Пелюстки щедро роздаю. Беріть!”) та боротьбі:

Я – та, що не ховалася на піч від Світу,
Я не відсиджувалася, коли громи
Трощили Душу України, крила вітер
Сердито рвав не раз, та вирвати не зміг.

Ці рядки, наведені із поетичної книги-волхвеми “Білий лебідь – лебідь Чорний” повністю характеризують щедру і мужню душу поетеси.

Слово, на думку Людмили Валентинівни, це сплеск емоцій, яке поєднує минуле й майбутнє водночас і є генетичним кодом.

Людмила Ромен ділиться своїми творчими планами на майбутнє. Видана поетична книга “Білий лебідь – лебідь Чорний ” це перша книга трилогії. Зараз підготовлена до друку друга – “Грім”, в якій зміст кожного розділу відповідає фазам Золотого віку, Срібного, Мідного та Кам’яного. Через інтимну лірику поетеса хоче показати перебіг, значення і закони кожного віку. Назва “Грім” є символічною,- це момент несподіваності, потужна енергія, за допомогою якої Боги спілкуються з землею, це і небесний оргазм животворчих стихій вогню і води, батьківської і материнської енергій. За стародавньою притчею грім і є Слово бога блискавок Перуна.

І третя книга трилогії – “Причастя” теж побачить світ у цьому році. Новизною цієї книги є те, що вона повністю складається з тріолетів (цій класичній формі близько 500 років), але трисутніх. Кожний тріолет розкладається іще на два, шляхом перестановки рядків, що сприяє розкриттю більш глибокої сутності поетичних рядків.

Зараз у видавництві знаходиться чергова книга Людмили Ромен під назвою “Вірую!”, яка вмішує в себе сто тріолетів громадського та політичного звучання. Ось один із них:

ПОЕТ

Словами згорає, як свічка, Поет,
Доточує світла в Шляхи наші зоряні.
Не тільки могили.
Вже й Вирій розорано.
Словами згорає, як свічка, Поет.
Сповзає у ніч тьми зміїний хребет.
На вовчому Місяці Всесвіту холодно.
Словами згорає, як свічка, Поет,
Доточує світла в Шляхи наші зоряні.

Багато цікавого від Людмили Валентинівни я дізналася про віру наших предків. Поетеса живе у координатах минуле – Нав, сучасне – Яв, майбутнє – Прав. Великий енергетичний заряд і могутній емоційний поштовх від звучання слова, глибину мелодики української мови, патріотизм, язичницьке відображення Всесвіту – відчувається у її віршах. Коріння таланту сягає найглибших джерел. Не дивно, що Людмила Ромен член таких поважних організацій як Національна спілка письменників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Асоціація діячів естрадного мистецтва. Очолює обласну організацію Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги. Вона вірить у невичерпну душу народу.

На завершення я щиро вітаю Людмилу Валентинівну з днем народження. Бажаю творчої наснаги, щоб світлі задуми втілювалися в життя. Нехай в душі завжди квітне весна. Зичу міцного здоров’я, оптимізму, добробуту.

Оксана Романенко

 

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *