«Коли руси навернулись до християнства, релігія притупила їхні мечі й зачинила їм двері військового заняття, і перейшли вони до трудового життя й бідності».
Аль-Марвазі
« Весь край в руїнах і хрестах…»
«Зима…», О.Олесь
« Котилися
І наші козачі
Дурні голови за правду,
За віру Христову…»
«Сон», Т.Шевченко
«Я вам кажу: не противитись злому!»
(Мт.5,39).
Моя Вкраїнонько свята,
Сестрице, мученице вічна.
І знов не Сонце, знов сльота,
І «незалежності» каліччя.
Макошу стерли у серцях,
Покрову славите, невдячні.
Всі – українці – на словах,
Ллєте промови, аж заплачеш.
Горлаємо при чаші всі:
«Щоб кулі нас, шаблі не брали»,
Щоб воріженьки у росі
Втопилися, щоб геть пропали.
Самі собі ми – вороги*:
Мов сарана, своїх пожерли;
Нам милі влади батоги,
«Пани» – батрачимо, мов черви.
«За Україну-неньку, гей!»
А хто ми є? Із ким ми «Будьмо!»?
Павуччя скрізь чужих ідей,
Позбутись їх нелегко, трудно.
Гей, козаченьки, козаки,
Дружиноньки кохані, вірні!
За «самостійності» роки
Кротів зробили з нас сумирних.
Кат в очі пирснув туману,
В неволі гаснуть душі рідні,
Мов напилися дурману,
І серце мудрістю не квітне.
Роздаєте все бунчуки
Та перначі* наліво й право.
Гей, козаченьки, козаки,
Де Ваша сила, воля й слава?
«Козачі голови дурні»
За віру у Христа конали,
За правду? За чию мені
Скажіть Вас саджено на палі?!
Намовами попів Москви
На зраду йшли полки козацькі,
А замість того… – Соловки,
Чи смерть, чи муки адські.
Мазепи, Полуботки…(?) – жах!
Служив москвитам Многогрішний*.
На їхніх лицарських шаблях
Нема крові «єдиновірних».
Та «ласку» всі зазнали Ви:
Вас мордували як, четвертували.
Де ж омофори Покрови**
Були тоді, як Ви конали?
О Богородице свята,
Кому служила й досі служиш?
Гетьманщини нема. Отак!
Нащадки запорожців дужих!
Заступницю взяли собі,
Що русів кораблі топила?!
І криє-топить далебі
Вам душі хрещені сліпії.
А де гетьмани, де ж та Січ?
Де ж ті хрести Животворящі?
«Одурені», «окрадені» єси…
Коли вже розум ми обрящем?
Ой, гук же, Мати бідна, гук!
Здались без пострілу Текелі, –
Жахав Сокальський* – чорний крук
За кров Христову в москалеві.
Ой Батьку-Луже, Мати-Січ!
Старого Калниша, мов звіра,
В сирій землі тримали пси.
Така вона – Христова віра!
…Пощербили в церквах ножі**.
Намови скрізь.
В сей час сутужний
В отари різні Вас, можі,
Розведено, і не оружно.
Нам Україну розтоптали.
Вам Січ спалили до золи***,
І Рідну Віру сплюндрували,
І Матір-Землю продали.
Спеклася болем, у руїнах,
Немов прокляття, скрізь хрести,
На цвинтарях пів-України,
Святими кличете катів.
Зведись, козацька Україно!
Збудись з оманливого сну!
Звільни з кайданів Дух орлиний,
Бо теслі тешуть вже труну.
Тесав єговин тесля Йосип,
І Йосип Сталін теж тесав.
Народе мій, хіба не досить
Голодоморів і розправ?!
Перуне, вкреш нам блискавиць,
Стогрімно вдар: «ЖИВА, НЕ ВМЕРЛА!»
І ці слова тугіше криць,
І Соловки в нас їх не стерли.
І Сандормох, і Колима…
Хіба не маємо провини?!*
Стоять полки.
Сурми, сурмач**!
Звільнімо Душу України!
16.10.2004 р.
Зі збірки-волхвеми «Білий лебідь – лебідь Чорний»
* «Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить!» (Лк. 6,28). «…бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога». (Рим.13,1).
* Слово «пернач» означає «Перунів знак влади», бо утворений в дохристиянські часи від імені бога Перуна.
* Дем’ян Многогрішний зрадив гетьмана Петра Дорошенка, на вмовляння єпископа Лазара Барановича 16 березня 1669 року у Глухові був проголошений гетьманом Лівобережної України. Всю Сіверщину піддав московській окупації. Та, спохопившись, нічого не зміг зробити. Його схопили, катували і вислали до Сибіру.
** В 910 р. дружина князя Аскольда обложила Царгород. Під час всеношного недільного співу учень Юродивого Єпіфаній «побачив» чудесне з’явлення Богородиці, яка покрила всіх своїм омофором. Невдовзі кораблі Аскольда знищила раптова буря. Це була перемога християн-греків над язичниками-русичами. На честь цієї Перемоги (над нашими далекими предками) і було проголошено свято Покрови, яку потім взяли собі в заступники і козаки і шанують Її і посьогодні .(Закон Божий, ст.355).
* Архімандрит В.Сокальський вмовив козаків не проливати християнську кров. Вранці, 6 червня, військо генерала П.Текелі «тихо, без пострілу» вступило до Січі.
** Колії – люди, які мали спеціальні ножі-колії для того, щоб колоти свиней ( жертовна тварина сонячного Бога Кола, Дажбога) на свято Рідздва. («Ножі пощербили», Т. Шевченко).
*** 3 серпня 1775 р. було офіційно проголошено маніфест Катерини II про ліквідацію Січі.
* «Коли хоче хто йти в слід за Мною, – хай зречеться самого себе». (Мт. 16, 24).
** Козацькі терміни: «сурма», «сурмач», «сурмити» породжені іменем сонячного бога «Сур». Сур-Ма –священний ритуальний інструмент, за допомогою якого сурмач-жрець закликав на допомогу Бога Сонця Сура перед походом, перед радою тощо. (За О.Братко-Кутинським).