українська мова | Людмила Ромен

Стало вітру вільготно

Стало вітру вільготно в саду поміж яблунь, День схвильовано гордий, барвистий, мов півень, Па листочків вкрапляються в стопи і ямби,

Добігає серпень на край літа, Яблуками котиться до ніг в траву, Шоломи каштанів тріскають по шву. Йдуть три Спаси із

Слова при серці зеленіють, в ріст ідуть, Як подорожник при дорозі. Всім на ліки. Я з ними теж – вчорашня,

ВИ – (не худо)ХУДОЖНИК Ви – по-дорож-ник (жни жни не зник-ай) при кладаю клад даю кохання до рання Ви –

ТИ ПІЙМАВ (мав) ЗОЛОТУ ( оту) ПТАШКУ що вміла співати (а ти?) м о в о ю С о н

Як любо, як безмежно любо жити, Дивитися на білий Божий світ, Впиватися повітрям чистим І слухати, як б’ється серце Боже.