Lyudmila Romen | Людмила Ромен

Весна під обстрілами…

Стояла я і слухала весну… Леся Українка …і мертвим, й ненародженим діткам в Україні сущій… Помріяла про Лесину весну. Весна

Яка підступна сила пробудила око зла? Незчулись, «приспані» – гроза метнулася з імли. Не долетіли рідних гнізд над сотню журавлів…

І я б’ю, й Верба б’є тебе, окупанте, І б’є український, мій мужній Народ! У жилах кипить сила крові і

Світи, моє Світло, світи у Світи! Світи на всі долі далекі й близькі. Світи і запалюй ген, зорі вночі, у

Людмилі Ромен Спливу у спів – знов пустами піду. Як все мені образливо обридло! Було, здалося: допластавсь у рідне, Та

Загусла тиша… Сніг на підвіконні мовчить збіліло, зимно так мовчить. Снуються вірші давні доіконні. Душа зболіла. Морозко вночі. Стаю словами.