настояний на полинах самотності (десять років!) в темній ніші безсоння трипільський келих дощу піднесу тобі та не пий до дна

настояний на полинах самотності (десять років!) в темній ніші безсоння трипільський келих дощу піднесу тобі та не пий до дна
Травоньки, сестроньки, як же в вас низько й високо! Ви ж дали серцю видющість і тишу очам, В вашій росі
Слова при серці зеленіють, в ріст ідуть, Як подорожник при дорозі. Всім на ліки. Я з ними теж – вчорашня,
Диптих І. А Я – ЖИВУ! О, як цинічно розтоптав квітучий Всесвіт мій Любові!? Я – пробачаю все тобі, коханий
Рондель Я обцілую личка всім кульбавам*! Святая правда – пошануймо квіти. Сміття й наруги вивергнули Світом, І пиво й шашлики
Триптих За те, що сонце забули, За те, що серце забили. Олекса Стефанович 1. Осонцена душе, осяяна зернино, Засіяна Творцем