… ми ж не самотні: адже я і ти – нас двоє, Місяцю. В. Коломієць. Я притулюся до плеча верби
Мітка: доля
Хлібне поле й я
Диптих 1. Межи пшеничного колосся забрела на мить: У лоні я ношу чи донечку, чи сина? Животик слуха, тулиться волошка
Я забуваю СУм’ятливий СУм
Я забуваю сумніви і сум. Я воду п’ю у Сувиді з криниці. Ліна Костенко, «Сувид». Я забуваю СУм’ятливий СУм, Прошкуючи
Смакую дні – осінні яблука дозрілі
Смакую дні – осінні яблука дозрілі. Мій біль як нелинь. Дано повноту життя… А як збагнуть його? Чи знаєм до
Ти – любов у серці!
Несли любов. Хоч вже не рік весь схід – війна – Страшна абетка горя. Нас тривоги хрестять. В гарячім пеклі
По вічному колу
Миколі Луківу А сонце Дажбоже по вічному колу*. Стоквіттям чи в снах, чи літах слово лунить, Бреде по життю щедрим